«Присягаю тобі любов…»

Ці слова, взяті із присяги під час Таїнства Вінчання, вказують на одну із найважливіших основ християнського Подружжя – покликання до любові. Незаперечним фактом є те, що людина у цьому світі понад усе бажає любити і бути любленою.
Особа, яка відчуває себе любленою, особливо вдома, почувається добре без огляду на свій вік, легше переносить матеріальні нестатки та різні стресові ситуації, рідко стає жертвою узалежнення, не схильна ображати інших і навіть краще дотримується правил дорожнього руху. Така людина навіть скоріше видужує, коли захворіє – завдяки атмосфері любові серед членів родини. Коли настає хвилина відходу з цього світу, такі люди легше зносять навіть найважчу недугу. Власне Подружжя, яке благословляє Бог, тобто сім’я, є місцем, де слід проявляти любов і ніжність, саме тут найкраще виявляться наша готовність до жертви, до діяльної любові, до дарування себе, свого часу, своїх переживань, праці над собою задля щастя і добра тієї єдиної і найкращої для нас особи, яку подарував нам Господь. Це не завжди легко. Оповідають про одного т. зв. «нового українця», який перед шлюбом підійшов до священика, щоби домовитись із ним про опущення із шлюбної присяги слів: «…не залишу тебе аж до смерті». Однак Церква говорить про любов, вірність і чесність подружню як важливі складові подружнього життя, які подруги свідомо і добровільно присягають одне перед одним, перед всією Церквою, і найважливіше перед Богом на все життя. Неможливо любити якийсь час. Подружня любов розвивається, поглиблюється впродовж всього життя. Що найважливіше, ця дорога єднання і любові у подружжі основується не тільки на згоді і бажанні чоловіка та дружини, але насамперед на Господній силі. В молитві під час Вінчання священик просить Божого заступництва для молодят: «З’єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство і радість у дітях». Отже, не тільки власними зусиллями, але найперше Божою Силою і благодаттю скріплюємо і будуємо свою подружню любов. Можемо роздумувати про безліч середників, завдяки яким родина християнська зростає духовно і скріплює свою любов. Із найважливіших – це молитва і Євхаристія. Кожна християнська сім’я повинна стати храмом молитви. Така родина, яка спільно стає на молитву, стягає ту внутрішню благодать і оживляє організм родини, сповняючи його Божественною любов’ю. Єфрем Сирин каже: “Молитва оберігає невинність… Молитва – це сила для тіла, мир для дому… Молитва – печать дівицтва, вірність подружжя, зброя подорожніх, сторож відпочиваючих, урожай рільників, рятунок плаваючих. Молитва – заступниця осуджуваних, потіха для ув’язнених, радість для тих, що радіють, празник у день уродин, вінець подругів, похорон померлим”. Святійший Отець Іван Павло II писав: “…достоїнство родини християнської як “Домашньої Церкви” може бути пережита єдино через неустанну поміч Божу, яка завжди стає уділена, коли випрошується в покірній і сповненій довір’я молитві”. Подружжя і Євхаристія. Ісус є Хлібом життя, Який зійшов з неба, є тим живим Кормом, Який живить всіх членів родини Собою, щораз більше з’єднуючи всіх членів родин у міцний зв’язок любові і довір’я. Андрей Шептицький у посланні “До української молоді” пише: “Свята Євхаристія – це пребагате джерело всяких Божих благодатей, тож черпайте з Нього для себе, батьків, рідні, дітей, свого села і батьківщини”. А Другий Ватиканський Собор прагнув звернути увагу на особливий зв’язок Євхаристії і Подружжя: “Євхаристія є самим джерелом християнського подружжя… В дарі Євхаристичної любові родина християнська знаходить підставу і духа, оживляючого її, “причастя” і її “післанництво”, хліб євхаристичний чинить з різних членів спільноти родинної одно тіло, об’явлення широкої єдності церкви і учасництво в Тілі “виданому” і Крові “пролитій”. Христос стається невичерпним джерелом місійного апостольського динамізму родини християнської”. Коли родина носить в собі те внутрішнє багатство духовного життя, родинну спільну молитву, бере діяльну участь в недільній літургічній молитві, приймаючи Тіло і Кров Христа, вправляється в любові до ближнього, практикує щоденне євангельське життя, така родина стає справді родиною живою, сформованою, яка відповідає ідеалу християнського подружжя. Про таку святу ідеальну родину говорить митрополит Андрей Шептицький: “Майбутність належить тим народам, у яких подружжя є святою річчю – у яких родинне життя чисте і священне… Пам’ятайте про те, що ваша хата є першою найважливішою школою, в якій ваші діти мають навчатися любити Бога і людей… Від першої хвилини, як тільки людина приходить на цей світ, треба їй як тій маленькій рослині сонця і роси, та доброї землі здолу, зісохне рослинка, як цього не матиме” (Послання, 1900 рік).