«Господи, губи мої відкрий і уста мої сповістять хвалу Твою…»

«Господи, губи мої відкрий і уста мої сповістять хвалу Твою…» Усім відомо, що життя будь-якого створіння неможливе без сонячного світла, без чистого повітря і води. Деякі живі істоти можуть обійтися взагалі без їжі. Зрештою, людина теж здатна на подібні подвиги заради певних цілей: очищення постом, оздоровлення чи омолодження. Однак людина – істота незвичайна, бо є Божою подобою. Людина – це не просто тіло, а ще й Дух і Душа, котра прагне іншої поживи, аніж земний раціон. Тому призначення людини набагато вище. Настільки високе, що ми навіть не готові збагнути своїм «раціональним розумом»… Набагато вище нас самих, але повне покори і відданості у відносинах із Господом. Пропоную розглянути наші деякі невидимі потреби, котрі настільки відрізняються від зовнішнього світу, що їх неможливо купити ні за яку валюту світу. І якщо комусь хоча б один-єдиний раз, хай випадково, довелося торкнутися чогось вічного і чистого, то вже не зазнає спокою на землі, поки не шукатиме шляхів, аби відчути щось подібне. А мова йтиме про Літургію. Так-так! Саме Божественній Літургії я хочу присвятити свої наступні публікації. Це потрібне нам усім для того, щоби ми всі стали на дорогу глибшого розуміння та усвідомлення нашої присутності у храмі під час Богослужіння, щоб ми істинно служили цілим єством не лише у неділю і свята. І, де б ми не були, пам’ятали про Храм всередині нас, у наших серцях. Одного разу моє серце розривалося від розпуки… Це було за кордоном, не так далеко, у сусідній Польщі. Там, після недільної меси, мені хотілося ще довго молитися… Молитися про прощення своїх думок і осуду, бо я очікувала чогось більшого, молитися і дякувати, що ми, українці, настільки багаті хай не матеріально – духовно! Що ми маємо дивовижний церковний спів, розписи на стінах, вишиванку… І ще хотілося помолитися, щоб ми були більш гідні, щоб усвідомити цей Скарб, котрого так мені бракувало тієї неділі! Того разу мені снилися хори нашого собору в Самборі, а перед тим, щоночі – жовто-блакитний прапор, за який і сьогодні віддають життя наші Герої… Тому я вирішила, що уже не повинна мовчати і пора перестати бути пасивним спостерігачем. Пора і мені, звичайній людині, долучитися хоч якось до спільної справи, котра змінює, вдосконалює і виховує нашу свідомість. Настав час Єдності, у якій наша сила і майбутнє, яке залежить від нас з Вами, від нашої свідомості. Врешті я набралася відваги зробити перший крок у великій справі, котра не підвладна часові, котра набагато вища моєї особи і глибша теж. Після довгого зволікання я наважуюся торкнутися теми Святої Літургії і молю Всевишнього стати смиренним Його слугою, інструментом у Його руках. Кожне дотепер виважене слово і кожне наступне хай визріє у поживний плід для нашого розуму, серця і нових почуттів, котрі не вимірюються ані коефіцієнтом інтелекту, ані рівним пульсом. Ми спільно будемо роздумувати, подорожувати в минуле і відкривати для себе цікаві історичні факти. Від себе додам, що буду висвітлювати матеріал крізь культурно-музичну призму. Це буде і правильно, і природно. Оскільки з Божої Милості я стала церковним регентом, то дуже хочу поділитися не тільки приватним досвідом, але і загальним: українським та світовим. Буду зачіпати неймовірно цікаві теми із історії церковного хорового мистецтва та славетних постатей цього жанру. І, щоб розуміти мої тенденції ще краще, я повинна визнати перед усіма, що католицька меса мені особисто теж дуже дорога, зважаючи на моє походження. І я щаслива, що знайома із обома обрядами християнського Богослужіння. Тому окремим великим розділом можу обдарувати шановного Читача цінною інформацією та описом латинського обряду, який рівноцінно важливий у християнській культурі поряд із східним обрядом, як два могутні крила, що можуть здійняти нас у височінь. Як відомо, досконалості немає меж. Немає меж і вічним цінностям, знанням також. Проте знання може крити у собі спокусу власної величі. Таке знання не приносить щастя, поки ним не поділишся. Тоді стає більше і знань, і щастя. Я бажаю усім бути і вміти бути щасливими! Щастя… Це – особливий радісний стан, коли хочеться когось обійняти, танцювати, співати… Останнє – це, безумовно, внутрішня потреба, котра походить від щастя і покликана для його збільшення. Власне, про спів як особливий дар Божий йтиметься далі. Чи ми здатні хоча б на мить усвідомити, яке це велике щастя – бачити, чути, говорити, ходити??? Мене зрозуміє найкраще той, хто мав загрозу втратити щось із тих властивостей, або, на жаль, уже втратив. Бо тільки тоді, на грані або за нею починаєш усвідомлювати значимість свого єства, тіла і душі в комплексі. В одній світській книзі я надибала незвичайну історію одного кохання. Як один студент закохався в дівчину. Спочатку в її красу. Боявся підійти і познайомитися, хіба слідкував за нею довгі місяці. Врешті наважився, а виявилося, що вона була глухою… Він настільки хотів її розуміти, що вивчив мову жестів, а вона настільки його любила, що купляла йому диски з улюбленою музикою, яку сама ніколи в житті не чула… Читаючи цю історію, мене проймав мороз по шкірі не тільки від того, що любов була настільки безмежною, що проламала стіни непорозуміння здорового чоловіка і дівчини з дефектом слуху. Мене вразило ще одне: наскільки ми, здорові і в міру талановиті, наскільки ми невдячні і ліниві, що не цінуємо все те, що нам дано від Господа і не примножуємо своїх добрих рис, а навпаки – присипляємо їх, а вигодовуємо натомість негатив і постійне невдоволення чимось. Уявіть себе хоч на мить глухим або німим… Страшно. То чому ми не замислюємося над тими дарами, не дякуємо Богові за все? У нас немає голосу? Чи розуму?.. Голос людині даний не тільки для того, щоб балакати. Дуже багато людей просто його використовує не по призначенні. На жаль, це правда. Дехто займається плітками, пустослів’ям, а хто «сміливіший» – то вживає нецензурні слова, котрі ображають і принижують, в першу чергу, його самого. Якби зробити музичне прослуховування такої особи, то, може, навіть цей голос би годився до вокального мистецтва. І це – теж реалія. З іншого боку – володар слабкого голосу може не мати величної дзвінкості, але стати незамінним співаком високої культури, як професійної, так і моральної. Деяким людям спів стає повітрям. Такі люди вдихають кисень, а видихають не просто вуглекислий газ, а звук! Тоді співак справжній, коли дихає співом, коли знає, заради кого і заради якої справи це все робить, навіть коли мовчить. Справжній співак – вдячний Богові за таланти, котрі йому даровані. Він їх розвиває, примножує і ділиться досвідом із слабшими і молодшими, щоб надихати, щоб залишити послідовників. Справжній співак – байдужий до оплесків і квітів, байдужий до грошей. Коли повітрям стають гроші, то спів замовкає. Справжній співак – завжди готовий донести свою майстерність, незважаючи на свої особисті клопоти чи стан здоров’я. Справжній співак – вміє жертвувати і безкорисливо служити усім не тільки під час Літургії, але і в повсякденному житті громади. Справжній співак – знає, що «його» голос не його власність, тому застосовує його мудро і розвивається всебічно, аби голос наповнювався особливим змістом та чутливістю. Справжній співак – може не знати нот! Але знайде спосіб, час і докладе зусилля, щоб засвоїти основи музичної грамоти і перемогти свій страх та пусті стереотипи. Справжній співак – має право помилятися. Він не має права тільки зупинятися! Бо для такої особи це означає зупинку дихання, зупинку серцебиття. Так, звісно, не всі стають музикантами, але слід тільки зануритися, глибше пізнати себе, як кожен з нас віднайде у собі сотні причин, за які повинен дякувати Богові щодня! А з тим – відкриваються та розвиваються нові індивідуальні таланти кожного з нас. Слід тільки запитати себе: « У чому моє справжнє призначення? Без чого я не проживу, як без повітря?» Прошу у Тебе, Господи, бути справжньою. Прошу Тебе бути терплячою і наполегливою у своєму покликанні, щоб піснею Тебе прославляти не лише час від часу, на Літургіях, а постійно і неустанно. Завжди. У своїх ділах, словах, у своєму серці… «Господи, губи мої відкрий і уста мої сповістять хвалу Твою…» 

Ореста КІНАШ