Євангеліє в коштовній оправі Літургії

Євангеліє в коштовній оправі Літургії, або Золотий перетин Іоана Золотоустого Читання Святого Письма на Літургії – це одна з найважливіших частин православного Богослужіння. До цього моменту ми уже підготовлені розумом і з втихомиреними попередніми «вступними» частинами літургії думками очікуємо на Боже Слово. Літанія і прохання у вигляді ектеній, спів антифонів, в основі яких поетична мова Давидових псалмів, гімн Трисвятого, чарівність тропарів і кондаків, читання Апостола і пісня-прослава «Алилуя» – все це шлях до першої кульмінації Служби Божої. Нею є урочисте читання Святого Євангелія, котре вшановується нарівні з Тим, хто його голосив і про Кого у ньому йдеться. Походження слова «Євангеліє». Місце в літургії Євангеліє – у дослівному перекладі означає «добра (блага) звістка». Це збірка 4-х канонізованих книг про Ісуса Христа, Його земне життя, Його вчення, хресну смерть і Воскресіння. Основними ймовірними євангелистами дослідники вважають святих Матвія, Марка, Луку та Івана. Усі ці книги становлять частину Нового Заповіту, і тільки вони беруть участь у Святій Літургії. Виніс Євангелія і його читання – один із найбільш урочистих моментів на Службі Божій. Священнослужитель бере у руки спеціальне богослужебне (напрестольне) Євангеліє. Зовні ця велика книга прикрашена багатою позолотою, інколи інкрустована дорогою оправою. Всередині теж може вирізнятися художньою оздобою літер. Сам текст згруповано не тільки на глави, але і на тематичні розділи. Євангеліє виголошується із особливого місця у церкві – амвону (підвищення перед царськими воротами). Оскільки Євангеліє є не лише великим, але ще і важким, то поміщають його на підставку, котру доставляє паламар або юнак із вівтарної дружини. Цей процес супроводжується коротким діалогом між священиком (чи дияконом), котрий складається із виголосів: Священик: Премудрість! Прості! Вислухаймо Святого Євангелія! Мир всім! Хор: І духові твоєму! Священик: Від (ім’я євангелиста) Святого Євангелія читання! Хор: Слава Тобі, Господи! Слава Тобі! Відразу хочеться наголосити на первісному значенні першої фрази «Премудрість! Прості!» Якщо дослідити походження слова «прості», то це суміш двох слів: «просто» і «стіймо». Відштовхуючись від цього, християнин, котрий відвідує церкву, знає, як має себе поводити під час читання Євангелія. Ці слова вказують йому на те, що у той момент аж ніяк не потрібно ставати на коліна, щоб почути Добру звістку. Добру звістку потрібно приймати гідно, приготовленим і з розторопністю, стоячи рівно і уважно через слухання приймати Святе Слово у серце і розум. Сьогодні священики поправляють та коментують такі і подібні місця у літургії, щоб люди знали, у яких частинах потрібно ставати на коліна, а коли це просто є зайвим. Тим самим вони повертають нас до традицій, мотивують глибше вникати у богослужебні тексти, вслухатися у молитви і свідомо, а не механічно бути присутніми на Службі. Особливості читання Святого Євангелія на Богослужінні. Шкода, але у католиків Західної церкви (римо-католиків) читання Євангелія виконується звичним способом, а не так, як у традиції Східного обряду – співаючи. Цей наш стиль виконання дуже наближений до рецитації та речитативу. Хоча мелодика є зовсім нескладна, але цей спосіб оголошення приносить більше не просто урочистості, а ще більше значимості цілого Євангелія і навіть кожного слова. Адже, що таке спів? Спів – це продовження мови. А тут не просто мова і спів. Тут – велике Одкровення, якому немає ціни. Тут кожне слово інколи як вогонь, часом – як вістря має в собі світло і силу, а тим словам ще більшої ваги надає спів, подібно як у вислові «Хто молиться співаючи, той молиться тричі». До усього вище написаного хочеться додати, що музичні навики, творчі здібності необхідні не лише хористам чи дякам, але особливо вітаються і у священиках. Не кажу тут про необхідну наявність диплому з музичної академії чи перемог на вокальних конкурсах, а тільки про основи правильного співу, дихання, дикції, координації музичного слуху та голосу. Вважаю, що кожен, хто має відношення зі сферою духовною, хто інтелектуально гнучкий, добре мотивований, може досягнути пристійного рівня музичного розвитку. Адже музичне мистецтво – це потужний засіб для концентрованої молитви і глибокого проповідування. Після виконання співаного Євангелія хор має повтор того самого виголосу, котрий був перед читанням: «Слава Тобі, Господи! Слава Тобі!» Цікаво те, що ця формула повторюється двічі і ще повторюється «Слава Тобі!» У традиціях східних народів вважається, що те, що сказано один раз у молитві, безперечно, є важливим. Якщо якесь слово або цілий вираз повторюється, то на це слід звернути увагу, загострити її на тих словах. А якщо щось повторюється тричі – цьому варто слідувати без вагань, це як наказ. У Старому та і в Новому Заповітах такі повтори використовуються дуже часто (подвійні чи потрійні). Таку репетицію і застосовано у виголосі «Слава Тобі, Господи! Слава Тобі!» По центру стоїть слово «Господи», а «Слава, Тобі!» по обох боках. Але і сам повний виголос звучить двічі! По центру – Євангеліє, а по обох боках – цей подвоєний виголос! Ідеальна симетрія. Ідеальне красномовство автора Божественної літургії. Такий собі золотий перетин від Іоана Золотоустого… Зазвичай після прочитання Євангелія і благословення ним людей священик розпочинає свою проповідь. Якщо служиться архиєрейська літургія, то Євангеліє читає диякон, а після нього єпископ благословляє народ. Хор одночасно співає: «Ісполаеті деспота», або «Многая літа». Аж тоді розпочинається проповідь. Різного роду короткі піснеспіви, наприклад «Дух Святий», куплет із різдвяної коляди, воскресний тропар тощо співаються хором лише у відповідні періоди церковних свят. Згідно із каноном «Дух Святий» має співатися після Євангеліє строго на період Вознесіння Христового. Так, як коляда має свій час і доречність, так і цей піснеспів, довкола якого навіть дотепер ведуться непотрібні баталії, але, правда, тільки між окремими категоріями «вірних», котрі і самі того пояснити не можуть. Поради церковному регенту. У цьому вихорі складних питань – богословських, організаційних чи музичних – регентові слід бути дуже об’єктивним і холоднокровним, що стосується поведінки хористів на літургії під час співу, під час слухання Євангелія, під час відстоювання не просто своєї думки, а усвідомлення відповідальності перед древніми традиціями. Що стосується поведінки церковного хору, то навіть у моментах колінопреклонних співакам та регентові не обов’язково клякати. Перш за все такі рухи хористів можуть значно погіршити якість співу, адже розхитується дихання, яке впливає на чистоту акорду. З акустичної точки зору – так само. Якщо перед хором або над ним закріплені мікрофони, то змінюється відповідно і відстань джерела звуку відносно технічного забезпечення. Отож, узагальнюючи це професійне питання, краще уникати усіх різких рухів, змін положення тіла, щоб не втратити своєї функції співу, котра є однією з найважливіших у літургії. Те саме стосується і церковного регента, у якого тих «виняткових правил» насправді є ще більше. Регент має бути завжди на сторожі порядку і злагоди. Він повинен все продумувати наперед, щоб його співаки почували себе впевнено і безпечно. Регент теж має знати усі можливі кроки до і після, сам має бути присутній тут і тепер, але і одночасно злітати щоразу вище і заглядати вперед. Він сам має бути, як ідеальна симетрія, як золотий перетин. Церковний регент для літургії – це оправа для дорогоцінної перлини, котра не тільки прикрашає, але і зберігає від пошкоджень, від недбалого ставлення некомпетентних ювелірів, подає її у якнайкращому світлі і тим самим надає їй коштовності та неповторності на славу Божу. Слава Тобі, Господи! Слава Тобі!

Ореста КІНАШ